Програма для тих, хто допомагає іншим: як на Миколаївщині реалізували проєкт із психосоціальної підтримки для психологів і соціальних працівників

Розповідаємо про релізацію проєкту із психосоціальної підтримки, ініційованого Центром навчання і освіти дорослих «Південь».

Повномасштабне російське вторгнення загострило чимало проблем, повʼязаних із турботою про психічне здоровʼя людей, зокрема на прифронтових територіях. Центр навчання та освіти дорослих «Південь», що до великої війни вів активну діяльність у низці таврійських громад, продовжив свою діяльність у гібридному форматі за найбільш актуальними напрямами. Одним із таких напрямків стала психосоціальна підтримка психологів та соціальних працівників, які живуть на деокупованих територіях і надають допомогу мешканцям своїх громад.

У серпні 2022 року Центр навчання та освіти дорослих «Південь» запустив проєкт «Психосоціальна підтримка інституцій партнерських громад», що тривав майже до кінця року. Проєкт мав на меті сприяти адаптації соціальних служб пʼяти територіальних громад прифронтової Миколаївської області до кризових викликів під час війни, соціальної роботи з вразливими жителями громад та ВПО. Проєкт вдалося реалізувати за підтримки GIZ Ukraine, Федерального уряду Німеччини та Представництва DVV International. 

Одна з фахівчинь проєкту, психологиня, методистка ЦНОДу Руслана Сікаленко розповідає про передумови запуску такої ініціативи.

«Актуальність у тому, що війна поставила перед нами певні вимоги. Це торкнулося людей усіх спеціальностей, але особливо тих, сутність роботи яких полягає у допомозі і роботі з іншими. Якщо ми беремо профорієнтаційні основи, то це професії «людина-людина»: соціальні працівники, психологи, педагоги, лікарі – дуже потрібні у цей час з позиції не лише професійності, але і моральності та духовності». 

Руслана розповідає, що до проєкту було обрано громади, до яких переїхало найбільше ВПО. З кожної громади було обрано по шість людей, а саме соціальних працівників і психологів. Навчальна програма складалася з трьох частин – окремих програм. Перша з них  була націлена на роботу з ВПО. 

«Ми складали і портрет ВПО, і розробили унікальну карту емпатії. Вона у нас дуже велика, і на основі неї можна робити навчальні тренінги. Також ми працювали над актуальними проблемами ВПО: формулювання бачень майбутнього, адаптація та багато іншого. Ми все це проговорювали та давали багато практики».

Дві наступні програми передбачали більш специфічне навчання для роботи з конкретними категоріями людей – військовослужбовцями, людьми, які зазнали насилля, людьми з інвалідністю, тими, хто втратили близьких під час воєнний дій. 

«Ми виокремили ці категорії і зосередили на них свою увагу. Спочатку ми з іншими тренерами вели програму кожен для своєї громади, а потім об’єдналися між собою і проводили її разом»,  – зазначає Руслана. 

Значна частина навчання була практично орієнтованою. 

«У нас були спеціально побудовані програми так, що останню частину заняття ми залишали на професійні виклики, тож команди обговорювали, які складні ситуації виникали, із якими було важко впоратися».

Уся ця робота сприяла також внутрішньому зростанню учасників, зміцненню їхніх життєвих ресурсів.

«Після цієї програми я побачила, що учасники внутрішньо гарно пропрацювалися, бо коли я починала, вони були дуже агресивні, дехто був зломлений, виснажений, постійно плакав. А потім вже всі сміялися, виявляли ініціативу, стали сильнішими», – підсумовує Руслана.

Крім психологічної складової, учасники проєкту змогли пройти тренінги з надання першої домедичної допомоги. 

Однією зі складових проєкту було також обладнання центрів психологічної підтримки та соціальної реабілітації у пʼяти локаціях. Так, в рамках проєкту вдалося облашувати обрані приміщення відповідним обладнанням та технікою. 

Тож ключовим підсумком програми стало те, що на базі відділів соціального захисту у пʼятьох громадах вдалося сформувати команди, які вміють взаємодіяти та надавати підтримку людям, що стикнулися з кризовими ситуаціями під час війни. Загалом у центри щотижня навідувалися понад 192 відвідувачі психологічних курсів, учасники арт-терапії, курсів із надання першої допомоги, терапевтичних кіноклубів. 

Руслана відзначає, що попри те, що в сільських місцевостях спостерігається дещо низький рівень довіри до соціальних працівників, є всі шанси змінити це, вийшовши на високий рівень надання соціальних послуг. 

«Я взагалі думаю, що у наших закладах можна зробити центри життя громади в подальшому, навіть після закінчення війни. Це все буде дуже гарно виглядати».

Cookie-Settings
YOU ARE LEAVING DVV INTERNATIONAL
Important notice: If you click on this link, you will leave the websites of DVV International. DVV International is not responsible for the content of third party websites that can be accessed through links. DVV International has no influence as to which personal data of yours is accessed and/or processed on those sites. For more information, please review the privacy policy of the external website provider.